НИНІШНІЙ СТАН ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ – РЕАЛЬНА СУСПІЛЬНА ЗАГРОЗА!

НИНІШНІЙ СТАН ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ – РЕАЛЬНА СУСПІЛЬНА ЗАГРОЗА!

Верховна Рада України 2 липня 2015 року ухвалила закон “Про Національну поліцію”, а 7 листопада того самого року він набув чинності.  Таким чином, в Україні було офіційно створено Національну поліцію і ліквідовано міліцію.

Це стало новою сторінкою в історії країни. У той же час, перед суспільством постала низка нових проблем, адже функціонування новоствореної структури ще й досі потребує, вирішення численних питань нормативного регулювання цього процесу.

Необхідно відзначити, що невід’ємною частиною цього процесу стала наша Профспілка. І це ми уже вкотре довели на ділі, розробивши не один законопроект у тісній взаємодії із рядом комітетів Верховної Ради України.

Що ж нині відбувається у відомстві?

– На фоні гучних звітів керівництва Міністерства про здобутки реформованої структури та про створення у її складі нових ланок, повсюди шириться розчарування у новій поліції та залишення її лав тими, хто ще в 2015-му вірив, що зміниться не тільки форма, а й уся система.

Так, їх очікування не виправдались. Закони не покращилися. Поліцейський залишається не захищеним соціально.

За офіційними повідомленнями Департаменту кадрового забезпечення Нацполіції, протягом 2016 – 2017 років з її рядів звільнилися 23,7 тис. осіб або 20,4%, спричинивши на початок 2018 року некомплект штатного особового складу 15,9 тис. осіб, або 13,6%.

Почуття настороги й невпевненості у завтрашньому дні наразі притаманне не лише тим, у кого за плечима десятиліття бездоганної служби, а й тим, хто зовсім недавно пов’язав свою долю із служінням народові на правоохоронній ниві.

Це, перш за все, вказує на низьку ефективність кадрової політики відомства, про небажання його високооплачуваного керівництва перейматися службовими, соціальними і морально-психологічними потребами персоналу, не говорячи вже про індивідуальну турботу про кожного поліцейського, яка має здійснюватись цілою армією штатних кадровиків, до речі, щедро наділеними достойними зарплатами.

Поспілкувавшись із діючими і звільненими поліцейськими розумієш, що головною причиною прогресуючого процесу звільнень, все ж таки, слід визнати їх маленьку зарплатню.

Судіть самі, – середнє грошове утримання поліцейського є нижчим за середню зарплату працюючого українця?!

Несправедливість стає очевидною, варто лише навести загальновідому сумну статистику про загиблих і покалічених на службі поліцейських та відвідати їх знедолені родини.

Такі негативні процеси найбільш помітні у м. Києві, де середня зарплата значно вища ніж у середньому по державі.  На початок року вакантними були 1,6 тис посад столичних поліцейських, або 18,5% штатного складу,  що, як ми бачимо, помітно перевищує відповідний загальнодержавний показник.

Досить красномовною оцінкою стану реформування Нацполіції було масове звільнення майже 1,3 тисяч патрульних поліцейських наприкінці 2017 року, що змусило Профспілку ініціювати розгляд данної ситуації Верховною Радою України, у результаті чого,  12 лютого 2018 року зареєстровано постанову № 8034.

Неабияк загострює ситуацію і те, що в останні роки більш ніж скромне утримання поліцейського в рази, а нерідко в десятки і сотні разів, обігнали зарплати окремих державних чиновників, судів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, персоналу провладних установ, народних обранців, тощо.

Як же реагують на таку ситуацію керівники відомства?

Про це легко дізнатись, для прикладу, ознайомившись із інтерв’ю очільника Нацполіції 09.08.2017 редактору  112.ua Тетяні Святенко, на запитання якої про зарплати поліцейських Сергій Князєв проголосив (цитата): « … Яка країна – така і зарплата. Якщо країна може дати стільки – треба взяти, сказати спасибі. Не хочеш? Поклади посвідчення і до побачення. Оголошуємо конкурс на заміщення».
Вибачте, але я не можу мовчки «проковтнути» ці заяви головного поліцейського і втриматися від запитання: – А що, у працівників держпідприємств нафтогазової галузі, які щомісяця отримують мільйони, інша країна?! А чи не в Україні мешкають керівники МВС і Нацполіції,  зарплата яких у десятки разів перевищує зарплату поліцейського? І чи не саме цей фактор стримує керівників від належного піклування про підлеглих?
До речі, із декларації про доходи, поданій головою Нацполиції Сергеієм Князєвим видно, що у 2017 році ним отримано 1,577 млн грн заробітної плати.

Згідно закону про держбюджет 2018 року, при нинішній стрімко зростаючій інфляції, фонд оплати праці поліцейських має зрости лише на 14%, у той час коли видатки на адміністрацію Президента збільшено на 30%, а на Апарат Верховної Ради на 40%.

Але,  не зважаючи ні на що, ризикуючи життям і здоров’ям, працівники поліції з честю відстоюють обраний Україною шлях до європейського майбутнього на передньому краї боротьби із злочиннісю, гідно протистоять агресору, захищаючи її цілісність із зброєю в руках.

При цьому, досить очевидним є і те, що складність завдань, які нині стоять перед вітчизняними правоохоронцями із виконання свого громадянського і професійного обов’язку у рази перевищує відповідні навантаження на їхніх європейських колег, праця яких винагороджується у незрівнянно вищих розмірах.

Профспілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України, реалізуючи своє конституційне право та принципову громадську позицію докладає чималих зусиль для припинення суспільно-небезпечного процесу, спричиненого браком соціальних гарантій для працівників поліції.

Проблема соціальної незахищеності поліцейського викладена у численних вимогах Профспілки до Президента України, вищих органів влади, проте, змін не відбулося, а виснажлива служба, ризики, пов’язазані із загрозами життю і здоров’ю, низькі зарплати, як і раніше, продовжують неабияк загострювати життєві проблеми сотень тисяч поліцейських сімей, розхитувати їх психологічну стійкість, спричиняти активний кадровий відтік із правоохоронного відомства, багатотисячний некомплект його штатних посад.

Ми переконані, що нинішній стан захисту життєво важливих інтересів українських поліцейських слід розглядати, як реальну суспільну загрозу, адже їх соціальна захищеність є невід’ємною складовою соціальної безпеки суспільства та, відповідно, національної безпеки держави.

На жаль, ні Президент, ні інші владні структури дежави не реагують на наші численні звернення, окремі із яких долучені до данного матеріалу.

 

Голова Профспілки     Олександр Козленко